Які символи використовуються у державі, таку державу й матимемо

Стяг існуючої чи неіснуючої держави – це завжди символ у який закладено потужний смисл, на якому вибудовується та чи та держава. Природно, що для громадянина шмат тканини, зафарбованої у певний колір чи кольори є значно більшим ніж, власне, тканина. Це набір міфологем, ідеології, історії тощо. Кожна держава трактує своє державне знамено використовуючи саме такі міфологеми. Наскільки сприйнятним для більшості громадян є державний прапор, настільки ефективною, зрозумілою є діяльність державних інституцій як консолідуючих історико-соціальних та економічних чинників. Іншими словами – повага до прапору є повагою до держави.
Та перейдемо від теорії до фактів. Найвищий законодавчий орган нашої держави вирішує використовувати поряд з державним прапором, прапор неіснуючого державного утворення. Причини, принаймні кілька з них, добре відомі. Однак чи замислювалися народні обранці, котрі підтримали таке рішення, про його наслідки? Вочевидь, ні. Оскільки розумітися на смислових структурах людських вчинків, ймовірно, більшості депутатів заважає брак знань та інтелекту. Прошу не сприймати зазначене як спробу образити когось з державних мужів – це констатація факту при спробі здійснити аналіз необдуманих рішень.
Спробуємо проаналізувати підвалини та можливі наслідки рішення Верховної Ради щодо використання совітської та комуністичної символіки 9 травня.
 
Чия ж насправді перемога?
За офіційними, ще совітськими, даними СРСР зазнав людських втрат в чотири рази більше, ніж фашистська Німеччина на усіх фронтах протягом усієї Другої світової війни. Німецькі генерали жахалися від тієї нелюдської упертості, з якою чудово озброєні каральні загони НКВС гнали на бійню практично неозброєних, без вишколу, щойно мобілізованих радянських солдат. Не дивно, чому у перші ж місяці війни цілі дивізії Красної Армії переходили на бік Вермахту, створюючи інтернаціональні збройні підрозділи «Ваффен-СС», яскравий приклад цьому – РОА на чолі з генералом Власовим.
Що ж від так званої «перемоги» отримала Україна? У 1941 році мешканці Галичини вітали німецькі війська як визволителів від більшовицької окупації. Ті звірства, які чинили совіти, з 1939 по 1941 рік, викривали всю суть «комуністичного благодєнствія». Однак, вже невдовзі українці збагнули, що фашисти мало чим відрізняються від комуністів. Як реакція – створення УПА. Минуло ще трохи часу і Красна Армія погнала фашистів. Що ж отримала Україна? Чергову окупацію, репресії, переслідування та нищення. Хто переміг у цій війні? Однозначно не Україна. Переможцями стали Сталін та більшовицька верхівка, які продовжували свою нелюдську політику. А переможців, як відомо, не судять. Тож у черговій геополітичній грі Україна знову стала розмінною монетою.
 
Червоний стяг – прапор перемоги?
Знову мова цифр. Втрати, які зазнала Україна «під червоним прапором», обчислюються більш ніж 80 мільйонами жертв. Репресовані, розстріляні, замордовані голодом, заслані на Сибір, знищені духовно… До цього варто додати методичне винищення української культури, історії, традиції, релігії, способу мислення. І над усіма цими звірствами жваво майорів, а часто й донині, майорить червоне знамено…
 
Що символізує червоний прапор?
 Безумовно, капітуляцію як знак змарнованих років за Незалежність, котру так і не вдалося здобути і донині. Своїм рішенням Верховна Рада вчергове демонструє стан «розіп’ятості» України та нерозуміння чи небажання шукати, створювати або ж відновлювати консолідуючі символи.
Нажаль, значна частина політичного істеблішменту сповідує цінності антагоністичні українським. Вчергове демонструючи свою «совковість», більшість державних мужів засвідчують: Україна ще не відбулася. Держава – це не тільки територія, обмежена кордонами. Для постання держави потрібен дух, який виховується на символах. Відповідно, які символи використовуються у державотворенні, таку державу й матимемо.
 
Післяслово
Пригадаймо, як кілька років тому з доброї волі «переможених» німецьких підприємців колишнім «переможцям» — учасникам Другої світової війни, які мешкали в колишньому СРСР, виплачувалася велика матеріальна допомога, що в середньому дорівнювала кількарічній пенсії радянського ветерана війни.
Ось вам ціна «перемоги»…