Тягнибока хочуть погубити ті, хто стоїть поруч з ним на одній сцені
(3 червня 2013)
Олег ХАВИЧ
Голова Чернівецької міської організації ВО «Свобода» та голова фракції цієї партії у Чернівецькій обласній раді Назар Горук наприкінці квітня створив прецедент: вперше про вихід зі «Свободи» заявив функціонер такого рівня. І не просто заявив, а ще й звинуватив лідерів опозиції в аморальності. Після цього пан Горук ненадовго зник з інформаційного простору – як з’ясувалося, він відбув у православний монастир. Поспілкуватися з екс-«свободівцем» вдалося у Чернівцях, куди він приїжджав на кілька днів.
Довідка
Назар Горук народився 1980 року в місті Дубно Рівненської області.
2001 – закінчив Рівненську Духовну Семінарію УПЦ КП (з відзнакою).
2006 – отримав кваліфікацію магістра філософії, завершивши навчання на філософсько-теологічному факультеті ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
2007 – отримав диплом магістра державної служби на історичному факультеті ЧНУ.
Одружений, виховує доньку (2010).
До осені 2012 року викладав філософію в Буковинському державному медичному коледжі. Нині – приватний підприємець.
Політична діяльність
2006 – обраний депутатом Шевченківської районної ради в м. Чернівці за списком партії «Наша Україна».
2009-2010 – був довіреною особою кандидата в Президенти України Олега Тягнибока по 204 округу (місто Чернівці).
2010 – голова Чернівецької міської організації ВО «Свобода», депутат Чернівецької обласної ради за списком ВО «Свобода», керівник фракції цієї партії в облраді.
2013, квітень – написав заяву про вихід з ВО «Свобода». Свій вчинок пояснив тим, що не хоче «подавати прапори деяким фінансово-політичним кланам, чиї лідери зустрічаються у Києві в дорогих ресторанах, попивають каву і їдять салатики за 800 гривень, вирішуючи кому яка область належить». «Мені немає чого там робити на сцені з деякими людьми, які приїздять на Лексусах за сотні тисяч доларів з десятками охоронців, та прилітають чартерами за 30,000 євро, в той час коли мій народ голодує, виє і стогне та не має можливості елементарно, по-людськи, нагодувати свою родину, обстежити своє здоров’я, і нормально жити» – емоційно заявив Назар Горук.
Шлях до «Свободи»
— Всі обговорювали ваш вихід зі «Свободи», але ніхто не поцікавився, як ви прийшли до цієї політичної сили. Ви ж не народилися «свободівцем»?
— Ну, певною мірою народився. Моя родина завжди була націоналістичною – починаючи від прадіда, який був генералом Української Галицької Армії, від дідуся, який потрапив у тюрму тільки за те, що спілкувався з КГБістом українською мовою, і від бабусі-просвітянки. По іншій лінії моїми предками були священики, які теж постраждали від КГБ. Тож мій світогляд формувався завдяки моїм родичам, і абсолютно зрозуміло, що мій політичний шлях мав бути якщо не у «Свободі», то поруч зі «Свободою».
— Але ж «Свобода» – не єдина націоналістична сила?
— Так, але на момент вступу у «Свободу» у 2009 році я розумів, що ця організація є перспективна, і з нею можна робити ті чи інші кроки, які близькі до мого світогляду. На той момент я вже був депутатом Шевченківської районної ради у Чернівцях і привів у партію всю свою команду, в якій також були депутати місцевих рад.
Коли ми прийшли у «Свободу», її організації в місті та області фактично не існували. Ну, було з десяток людей – вусатих, «слава Україні – героям слава!», – які абсолютно нічого не тямили у тому, як робиться політика взагалі і партійна структура зокрема. Принаймні, вони не розуміли, що політика – це не лише прапори і транспаранти, вшанування героїв, але й певні практичні кроки, за які ти береш повну відповідальність перед людьми.
— Але тоді діяла суто пропорційна система виборів до місцевих рад – від якої ж партії ви були депутатом?
— Я був обраний депутатом райради від «Нашої України», і я цього не соромлюся. Я був одним з активістів «Помаранчевої революції» і на Буковині, і на Майдані у Києві. Після цього і я, і багато людей, які тоді були поруч, влилися в «Нашу Україну» і стали депутатами обласної, районних та міських рад. Після «Помаранчевої революції» «Наша Україна» була близька мені по духу. Але коли я виходив з неї – то вона вже надто загравала з Партією Регіонів або з тими політичними партіями, які мені не близькі по духу і які я вважаю антиукраїнськими. Тим більше тоді помінялося керівництво обласної організації НУ, приїхав з Криму пан Куліш (новопризначеного губернатора Чернівецької області тоді одразу ж обрали керівником облорганізації НУ – авт.), привів із собою в партію низку одіозних людей, які компрометували і партію, і Ющенка. І коли я публічно говорив про це на партійних конференціях, а до мене не дослуховувалися, – я довго не цяцькався і заявив про вихід. Для мене партія не є якоюсь «священною коровою», якій я маю все життя поклонятися – для мене важливішими є внутрішні принципи. Як говорив колись Уїнстон Черчіль, «одні міняють партію заради своїх принципів, інші поступаються принципами заради партії». Я обрав принципи, а не партію.
— Але ваш вихід з НУ не спричинив такої інформаційної хвилі, як вихід зі «Свободи»?
— Насправді ситуація була подібною, мій вихід теж спричинив скандал. Я написав заяву про вихід тихо, але про це дізналися журналісти, і теж були різноманітні звинувачення на мою адресу в пресі. Просто тоді в мене був інший статус, а в ситуації зі «Свободою» я все ж був головою міської парторганізації. До речі, я досі залишаюся головою її фракції в обласній раді, та й жодного рішення Політради партії про моє виключення ніхто мені не показував, і я сумніваюся, що воно взагалі є. Може вони чекають мого повернення?
— А взагалі є прецеденти, щоб керівники такого рівня парторганізацій «Свободи» виходили з партії?
— Принаймні, я про таке не знаю.
— А хто зараз виконує обов’язки керівника Чернівецької міської організації ВО «Свобода»?
— Формально, згідно статуту, виконує мій колишній перший заступник, інших рішень ні самою парторганізацією, ні політрадою «Свободи» не ухвалено. Більше того, немає легітимного керівника і у Чернівецької обласної організації ВО «Свобода». Ще коли я був членом партії, відбулася конференція обласної парторганізації, і ми не проголосували за переобрання Віталія Мельничука її головою. І з того часу жодних конференцій навіть не намагалися провести – очевидно, керівництво партії боїться незручних запитань від рядових членів.
До речі, мені тричі пропонували очолити обласну організацію ВО «Свобода», але я відмовлявся. По-перше, я відчував, що підтримки з боку керівництва партії, необхідної для реальної боротьби за владу в області, нема і не буде. Для прикладу, я і мої колеги з власної кишені платили гроші працівникам партійних офісів та штабів, оплачували всі комунальні витрати, оргтехніку і так далі, – і при цьому жодної фінансової допомоги з центру, навіть після появи фракції у Верховній Раді. А по-друге – мене як чернівчанина цікавила насамперед робота міської парторганізації, і я вважаю, що перемоги «Свободи» на Буковині мають починатися з Чернівців.
— Станом на квітень – скільки було членів у Чернівецькій міській та Чернівецькій обласній організаціях ВО «Свобода»?
— Я не хотів би про це говорити, бо це суто внутрішня інформація.
— Ви написали заяву про вихід з партії 24 квітня, а 27 квітня з’явилася заява прес-служби «Свободи» про те, що вас усунули з посади голови Чернівецької міської парторганізації «враховуючи важкий психічно-емоційний стан Назара Горука та на його особисте прохання» ще 30 березня...
— Я про такі рішення дізнався зі ЗМІ. Справді, на політраді «Свободи» обговорювалося питання Чернівців – в розрізі того, що я в ході парламентської виборчої кампанії дозволяв висловлювати особисту думку стосовно тих чи інших кандидатів у засобах масової інформації. Я знаю, що деякі опозиційні депутати з Чернівців, які представляють один з українських політичних кланів, бігали до Олега Тягнибока і вимагали, щоб «Горук не висовувався». Але питання про моє виключення не стояло і стояти не могло – адже це зіграло б в мінус насамперед самому керівництву «Свободи». Тому я впевнений, що жодних подібних рішень просто не існує в природі. Та й у самій організації про витоки цієї заяви партійці нічого не знали і обурювалися. Тобто вона вийшла від тих, кому я заважав. Ця заява обурила багатьох, тому що вона, м’яко кажучи, не правдива… Але я нікого не засуджую. Бог всім нам суддя.
Чи знімав Горук Федорука, а Федорук – Горука?
— Ви самі не називаєте прізвищ, але одна з версій вашого виходу зі «Свободи» – це те, що депутат-мажоритарник від Чернівців, обраний за підтримки «Батьківщини», екс-мер міста Микола Федорук ультимативно вимагав від лідера «Свободи» Олега Тягнибока «прибрати Горука»...
— Я чув такі розмови, але наскільки це серйозно – сказати не можу.
— Федорук після своєї відставки напряму звинувачував «Свободу» взагалі і Вас зокрема у тому, що фракція «Свободи» у Чернівецькій міській раді підтримала Партію Регіонів під час подолання вето міського голови, що відкрило шлях до припинення його повноважень.
— Не чув, щоб Федорук звинувачував мене. По-перше, я не депутат міської ради. По-друге, депутати голосували за подолання вето тому, що регламент міської ради, який хотів проштовхнути Федорук, не давав би «Свободі» можливості утворити свою фракцію (у «Свободи» три депутати у міськраді, а Микола Трохимович пропонував поріг у п’ять), і це значно обмежило б їх під час формування комісій та й взагалі роботи ради.
Проте хочу наголосити: це голосування не мало жодного стосунку до відставки Федорука. Більше того, «Свобода» за дострокове припинення його повноважень не голосувала. Щоб Свободу у чомусь не звинуватили, наші депутати взяли бюлетені і публічно їх порвали. А депутати від «Фронту Змін», які до того сорочку рвали за мера, у цей час сховалися десь у кафе – очевидно, їхні лідери не були впевнені у тому, як вони проголосують.
— Йдеться про інше – голосування «Свободи» в унісон з більшістю міськради, сформованою ПР і Фірташем, деморалізувало депутатів, які ще вагалися. Крім того, називалися конкретні суми, які Назар Горук нібито отримав за це голосування, та ще й не поділився з самими депутатами міськради від «Свободи», що й привело врешті-решт до Вашого виходу з партії...
— Будь-якого політика в Україні в чому тільки не звинувачують – навіть у співпраці з Аль-Каїдою (сміється). Я дурниці не коментую, а головною причиною відставки Федорука вважаю те, що він не хотів іти на контакт з депутатським корпусом міської ради. Причому йдеться не лише про «Свободу» – адже за відставку Миколи Трохимовича голосували люди з його найближчого оточення, його багатолітні соратники. Але й опозиція сама себе гризе, і такі звинувачення в бік «Свободи» йшли від наших нібито колег по опозиції. Давня проблема українців: гризня відбувається не тільки з ворогом, кожен хоче бути гетьманом.
— Але під час недавніх парламентських виборів Микола Федорук став не лише кандидатом від ВО «Батьківщина» по Чернівцях, а єдиним кандидатом від усієї Об’єднаної опозиції, куди входить і ВО «Свобода». Тому формально він має право на претензії до Вас, бо ще до закінчення виборів ви публічно назвали висунення Федорука «найбільшою помилкою» не лише «Свободи», але й усієї опозиції...
— Хочу ще раз наголосити: для мене важливі певні внутрішні принципи, яким має слідувати не просто людина, християнин, але й політик. Якщо у 2004 році Микола Трохимович відкрито підтримував кандидата у Президенти Віктора Януковича, якщо у 2010-му той же Микола Трохимович забороняв «Свободі» протести проти приїзду в Чернівці того ж таки Януковича уже як Президента – то яка має бути моя внутрішня особиста позиція?
Наголошу: рішення про підтримку Федорука прийняли в центрі, без жодних консультацій з місцевими парторганізаціями «Свободи». На мою думку, очевидно, що зараз Чернівецька область поділена між двома політичними кланами. З одного боку, це клан Яценюка, люди якого перемогли у двох виборчих округах під брендом «Батьківщини», з іншого – клан Фірташа, кандидати від якого виграли у двох інших округах як «регіонали».
— Ви висуватимете свою кандидатуру на виборах мера Чернівців, які можуть відбутися в цьому році? Які плани на майбутні місцеві вибори?
— Я ще не прийняв рішення, чи братиму в них участь.
Зі «Свободи» – з чистою совістю?
— Після парламентських виборів, які були успішними для «Свободи», в тому числі, і в Чернівецькій області (принаймні, партія отримала набагато більше голосів, ніж на місцевих виборах у 2010-му), куратором Чернівецької обласної організації ВО «Свобода» був призначений народний депутат Руслан Зелик з Івано-Франківщини. Ще одна версія Вашого виходу з партії – якраз конфлікт із цим своєрідним «комісаром Тягнибока»...
— У мене немає особистих конфліктів ні з ким у партії – в тому числі із Тягнибоком. Ще раз наголошу – я вийшов з цієї партії через свої принципи і ту роль, яку віддали «Свободі» на Буковині. Я поважаю багатьох свободівців, це порядні люди і патріоти.
— У січні цього року Ви були одним з лідерів акції протесту проти приїзду в Чернівці міністра закордонних справ РФ Лаврова. Після цього Вас викликали у прокуратуру. Потім справа заглохла, у якій стадії вона перебуває зараз?
— Справді, кілька місяців про розслідування ніхто не згадував. Але буквально через кілька днів після мого виходу зі «Свободи» слідство поновили, і мене викликали на допит. Поки що в статусі свідка, але ж всі розуміють, як легко у нас можна бути перекваліфікованим в обвинуваченого. Я думаю, влада просто намагається мене залякати як незручного політика.
— Раніше «вихідці» або виключені зі «Свободи», як правило, переходили в інші націоналістичні організації, ще більш радикальні. У Харкові це був «Патріот України», у Рівному – УНСО. Куди збираєтеся Ви?
— Я не збираюся вступати в жодну політичну партію. Проте я залишаюся в політиці, тому, можливо, я приєднаюся до якогось громадянського руху або створю новий. Скажу відверто: зараз є чимало пропозицій від різних політичних сил вступити до них і одразу отримати певну посаду, проте у найближчі роки я планую працювати з громадянським суспільством.
— Чи правда, що Ви намагалися зустрітися з Юрієм Луценком, але Ваші колеги по опозиції зробили все, щоб ця зустріч не відбулася?
— Я спілкуюся з різними українськими політиками, в тому числі і з найвищого ешелону, але тут дозвольте промовчати...
— Ви були на акції опозиції 18 травня у Києві?
— Ні. Я вже давно збирався провести тривалий час у монастирі, і нарешті мені це вдалося.
— Замолювали гріхи?
— (Сміється) Ну раз уже попутала якась нечиста сила, що став політиком… Хоча кожна віруюча людина має молитися за прощення своїх гріхів.
Православний націоналіст
— Для багатьох було великим здивуванням, коли Ви оприлюднили своє фото на тлі собору УПЦ Московського патріархату. При цьому ВО «Свобода» чітко визначилася зі своїми конфесійними уподобаннями – це УГКЦ в Галичині та УПЦ Київського патріархату в Україні загалом. Яка історія Ваших відносин з церквою?
— Я був трохи здивований такою реакцією. Раніше я жив поблизу храму Св. Параскеви (УПЦ КП), і ми з сім’єю ходили молитися до нього. Зараз ми живемо ближче до Свято-Духівського кафедрального собору УПЦ МП, і я не бачу нічого поганого у тому, щоб ходити до нього. Як віруюча людина, православний християнин, я вірю, що рано чи пізно Українська Православна Церква об’єднається і молюся за це. Нині це прагнення до об’єднання наростає і в УПЦ МП, і в УПЦ КП, і в УАПЦ, я це знаю спілкуючись з єпископами різних конфесій. Більше того, я скажу, що чимало «свободівців» ходить у храми Московського патріархату, деякі члени політради ВО «Свобода» підтримують УПЦ МП – здають приміщення в оренду і тому подібне.
Особисто я закінчив духовну семінарію УПЦ Київського патріархату. Так склалося, що я не став священиком, закінчив філософсько-теологічний факультет Чернівецького національного університету, викладав філософію. Тому мені дивно чути закиди щодо того, хто в який храм ходить. Це внутрішнє питання кожного. Розумний зрозуміє, а неосвічений засудить.
Я впевнений, що об’єднана Українська Православна Церква має стати фундаментом побудови справжньої Української держави. Якщо проаналізувати інші православні держави, наприклад, Росію, то там церква відіграє основну роль у державотворенні і культуротворенні.
Я знайомий з багатьма православними єпископами як Київського, так і Московського патріархату, і УАПЦ, і більшість з них мріють, що церква об’єднається. Єдиний чинник, який не дає об’єднатися, – це позиція влади, як у Росії, так і в Україні. Тобто політика заважає і тут.
— Але активісти «Свободи» неодноразово брали участь у міжцерковних конфліктах на боці УПЦ КП, і Тягнибок неодноразово робив заяви проти «Московської церкви»...
— Заяви Тягнибока були не проти Московської церкви, а проти конкретних дій конкретних священиків та ієрархів, які є антиукраїнськими. Більше того, думаю, відбувалися неодноразові зустрічі керівництва «Свободи» з високопоставленими представниками УПЦ МП. З іншого боку, моя позиція стосовно заяв Патріарха Кіріла щодо «русского міра» однозначна: він нам не потрібен, у нас є свій, український.
Проте наголошу: вибір церкви, як і вибір віри – це особиста справа кожної людини, в тому числі й політика. Але ми всі маємо молитися, щоб розкол в українському православ’ї був подоланий. Адже мабуть жодна країна в Європі так не розділена, як Україна: і за конфесійною, і за мовною, і за культурною ознакою. І я вірю, що єдина Українська Православна Церква буде здатна подолати цей розкол.
— Чернівецька єпархія УПЦ МП має славу однієї з найконсервативніших. Не було претензій з боку ієрархів та священиків – мовляв, чого до нас у храм приходить людина, яка очолювала протести проти приїзду Патріарха Кіріла?
Я ще раз підкреслю, що нормально спілкуюся з представниками усіх православних церков. Відверто кажучи, були претензії з боку деяких священиків щодо моїх націоналістичних поглядів, але це лише їхня приватна позиція. Владики Онуфрій і Мелетій високодуховні люди, вони піклуються за душу і, переконаний, вони теж патріоти своєї держави.
«Свобода» – перспективна партія, до якої багато запитань
— Ви вже говорили, що Україна розколота за конфесійною, мовною, культурною ознакою. Чи не вважаєте Ви, що всіма своїми діями «Свобода» лише посилює цей розкол?
— Я не згоден з таким твердженням. «Свобода» – це перша політична сила з чітко визначеною ідеологію, яка здатна побудувати нову Україну на засадах патріотизму і відстоювати інтереси держави. Хоча певні дії «свободівців» я вважаю помилкою.
Наприклад, коли на 9 травня у Тернополі вони не пускали радянських ветеранів з червоними прапорами покласти квіти до солдатських могил, – я це не сприймаю. Головне, щоб ці прапори не висіли на державних установах, бо це порушення закону і моральних норм. А хочуть ветерани ходити з червоними прапорами – та нехай хоч обмотаються ними. Я вважаю, що такі сутички «Свободу» маргіналізують, – бо вже навіть у Західній Україні не подобаються ці «бійки з дідами», яких все одно не переконаєш.
Мені здається, треба активніше працювати в інформаційній сфері, створювати документальні фільми, де показувати, що комуністична система була насправді злом – в тому числі для цих дідусів-ветеранів. І це було б значно ефективніше, ніж черговий репортаж російських ЗМІ про те, як «свободівці» ламають червоні прапори і б’ють старших людей. Я підтримую думку Андрія Іллєнка, яку він недавно висловив в інтерв’ю: «Свобода» повинна вирости з «коротких штанців» та не асоціюватися виключно з гаслами «Слава Україні!». Це не критика, а просто порада.
— Ви досі вважаєте «Свободу» перспективною політичною силою?
— Так, і я готовий допомагати «Свободі» і стимулювати її, в тому числі, шляхом критики. Наприклад, я не розумію, чому «Свобода» так мляво поводить себе у Чернівецькій області, це стосується і акції «Вставай, Україно!» Ті люди, які стоять на сцені поряд з Тягнибоком, в більшості своїй останні двадцять років вже були при владі в різних іпостасях. Вони називають себе то демократами, то лібералами, то патріотами, і циклічно одні й ті самі люди приходять до влади.
У мене надія була саме на «Свободу», як на нову живу кров, яка могла цих «політичних буржуїв» посунути, в тому числ, і кулаками, – але цього, на жаль, не відбулося. Сьогодні у мене і в людей дуже багато запитань до «Свободи».
Наприклад, коли відбулося так зване «виїзне засідання» Верховної Ради, тоді всі чекали, що Тягнибок візьме відповідальність на себе, вийде і заявить: «Я очолюю національно-визвольну боротьбу! Люди, піднімайтеся, всі на Київ!» Якби він це сказав – він був би наступним Президентом, а «Свобода» стала б домінуючою політичною силою в Україні.
— Але в політикумі побутує думка про те, що виведення Тягнибока в другий тур Президентських виборів вигідне саме нинішній владі...
— Таку інформацію якраз і поширюють люди, які стоять поруч з Тягнибоком на одній сцені. Вони хочуть його погубити як політичного конкурента. Я думаю, що він це вже розуміє, але поки що не знає, як відійти від них.
— Тобто Ви вважаєте, що Тягнибок у другому турі переможе Януковича?
— Якщо він буде діяти і не буде оглядатися на своїх «союзників» по опозиції – так. Я готовий його в цьому підтримати.
Олег ХАВИЧ
Голова Чернівецької міської організації ВО «Свобода» та голова фракції цієї партії у Чернівецькій обласній раді Назар Горук наприкінці квітня створив прецедент: вперше про вихід зі «Свободи» заявив функціонер такого рівня. І не просто заявив, а ще й звинуватив лідерів опозиції в аморальності. Після цього пан Горук ненадовго зник з інформаційного простору – як з’ясувалося, він відбув у православний монастир. Поспілкуватися з екс-«свободівцем» вдалося у Чернівцях, куди він приїжджав на кілька днів.
Довідка
Назар Горук народився 1980 року в місті Дубно Рівненської області.
2001 – закінчив Рівненську Духовну Семінарію УПЦ КП (з відзнакою).
2006 – отримав кваліфікацію магістра філософії, завершивши навчання на філософсько-теологічному факультеті ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
2007 – отримав диплом магістра державної служби на історичному факультеті ЧНУ.
Одружений, виховує доньку (2010).
До осені 2012 року викладав філософію в Буковинському державному медичному коледжі. Нині – приватний підприємець.
Політична діяльність
2006 – обраний депутатом Шевченківської районної ради в м. Чернівці за списком партії «Наша Україна».
2009-2010 – був довіреною особою кандидата в Президенти України Олега Тягнибока по 204 округу (місто Чернівці).
2010 – голова Чернівецької міської організації ВО «Свобода», депутат Чернівецької обласної ради за списком ВО «Свобода», керівник фракції цієї партії в облраді.
2013, квітень – написав заяву про вихід з ВО «Свобода». Свій вчинок пояснив тим, що не хоче «подавати прапори деяким фінансово-політичним кланам, чиї лідери зустрічаються у Києві в дорогих ресторанах, попивають каву і їдять салатики за 800 гривень, вирішуючи кому яка область належить». «Мені немає чого там робити на сцені з деякими людьми, які приїздять на Лексусах за сотні тисяч доларів з десятками охоронців, та прилітають чартерами за 30,000 євро, в той час коли мій народ голодує, виє і стогне та не має можливості елементарно, по-людськи, нагодувати свою родину, обстежити своє здоров’я, і нормально жити» – емоційно заявив Назар Горук.
Шлях до «Свободи»
— Всі обговорювали ваш вихід зі «Свободи», але ніхто не поцікавився, як ви прийшли до цієї політичної сили. Ви ж не народилися «свободівцем»?
— Ну, певною мірою народився. Моя родина завжди була націоналістичною – починаючи від прадіда, який був генералом Української Галицької Армії, від дідуся, який потрапив у тюрму тільки за те, що спілкувався з КГБістом українською мовою, і від бабусі-просвітянки. По іншій лінії моїми предками були священики, які теж постраждали від КГБ. Тож мій світогляд формувався завдяки моїм родичам, і абсолютно зрозуміло, що мій політичний шлях мав бути якщо не у «Свободі», то поруч зі «Свободою».
— Але ж «Свобода» – не єдина націоналістична сила?
— Так, але на момент вступу у «Свободу» у 2009 році я розумів, що ця організація є перспективна, і з нею можна робити ті чи інші кроки, які близькі до мого світогляду. На той момент я вже був депутатом Шевченківської районної ради у Чернівцях і привів у партію всю свою команду, в якій також були депутати місцевих рад.
Коли ми прийшли у «Свободу», її організації в місті та області фактично не існували. Ну, було з десяток людей – вусатих, «слава Україні – героям слава!», – які абсолютно нічого не тямили у тому, як робиться політика взагалі і партійна структура зокрема. Принаймні, вони не розуміли, що політика – це не лише прапори і транспаранти, вшанування героїв, але й певні практичні кроки, за які ти береш повну відповідальність перед людьми.
— Але тоді діяла суто пропорційна система виборів до місцевих рад – від якої ж партії ви були депутатом?
— Я був обраний депутатом райради від «Нашої України», і я цього не соромлюся. Я був одним з активістів «Помаранчевої революції» і на Буковині, і на Майдані у Києві. Після цього і я, і багато людей, які тоді були поруч, влилися в «Нашу Україну» і стали депутатами обласної, районних та міських рад. Після «Помаранчевої революції» «Наша Україна» була близька мені по духу. Але коли я виходив з неї – то вона вже надто загравала з Партією Регіонів або з тими політичними партіями, які мені не близькі по духу і які я вважаю антиукраїнськими. Тим більше тоді помінялося керівництво обласної організації НУ, приїхав з Криму пан Куліш (новопризначеного губернатора Чернівецької області тоді одразу ж обрали керівником облорганізації НУ – авт.), привів із собою в партію низку одіозних людей, які компрометували і партію, і Ющенка. І коли я публічно говорив про це на партійних конференціях, а до мене не дослуховувалися, – я довго не цяцькався і заявив про вихід. Для мене партія не є якоюсь «священною коровою», якій я маю все життя поклонятися – для мене важливішими є внутрішні принципи. Як говорив колись Уїнстон Черчіль, «одні міняють партію заради своїх принципів, інші поступаються принципами заради партії». Я обрав принципи, а не партію.
— Але ваш вихід з НУ не спричинив такої інформаційної хвилі, як вихід зі «Свободи»?
— Насправді ситуація була подібною, мій вихід теж спричинив скандал. Я написав заяву про вихід тихо, але про це дізналися журналісти, і теж були різноманітні звинувачення на мою адресу в пресі. Просто тоді в мене був інший статус, а в ситуації зі «Свободою» я все ж був головою міської парторганізації. До речі, я досі залишаюся головою її фракції в обласній раді, та й жодного рішення Політради партії про моє виключення ніхто мені не показував, і я сумніваюся, що воно взагалі є. Може вони чекають мого повернення?
— А взагалі є прецеденти, щоб керівники такого рівня парторганізацій «Свободи» виходили з партії?
— Принаймні, я про таке не знаю.
— А хто зараз виконує обов’язки керівника Чернівецької міської організації ВО «Свобода»?
— Формально, згідно статуту, виконує мій колишній перший заступник, інших рішень ні самою парторганізацією, ні політрадою «Свободи» не ухвалено. Більше того, немає легітимного керівника і у Чернівецької обласної організації ВО «Свобода». Ще коли я був членом партії, відбулася конференція обласної парторганізації, і ми не проголосували за переобрання Віталія Мельничука її головою. І з того часу жодних конференцій навіть не намагалися провести – очевидно, керівництво партії боїться незручних запитань від рядових членів.
До речі, мені тричі пропонували очолити обласну організацію ВО «Свобода», але я відмовлявся. По-перше, я відчував, що підтримки з боку керівництва партії, необхідної для реальної боротьби за владу в області, нема і не буде. Для прикладу, я і мої колеги з власної кишені платили гроші працівникам партійних офісів та штабів, оплачували всі комунальні витрати, оргтехніку і так далі, – і при цьому жодної фінансової допомоги з центру, навіть після появи фракції у Верховній Раді. А по-друге – мене як чернівчанина цікавила насамперед робота міської парторганізації, і я вважаю, що перемоги «Свободи» на Буковині мають починатися з Чернівців.
— Станом на квітень – скільки було членів у Чернівецькій міській та Чернівецькій обласній організаціях ВО «Свобода»?
— Я не хотів би про це говорити, бо це суто внутрішня інформація.
— Ви написали заяву про вихід з партії 24 квітня, а 27 квітня з’явилася заява прес-служби «Свободи» про те, що вас усунули з посади голови Чернівецької міської парторганізації «враховуючи важкий психічно-емоційний стан Назара Горука та на його особисте прохання» ще 30 березня...
— Я про такі рішення дізнався зі ЗМІ. Справді, на політраді «Свободи» обговорювалося питання Чернівців – в розрізі того, що я в ході парламентської виборчої кампанії дозволяв висловлювати особисту думку стосовно тих чи інших кандидатів у засобах масової інформації. Я знаю, що деякі опозиційні депутати з Чернівців, які представляють один з українських політичних кланів, бігали до Олега Тягнибока і вимагали, щоб «Горук не висовувався». Але питання про моє виключення не стояло і стояти не могло – адже це зіграло б в мінус насамперед самому керівництву «Свободи». Тому я впевнений, що жодних подібних рішень просто не існує в природі. Та й у самій організації про витоки цієї заяви партійці нічого не знали і обурювалися. Тобто вона вийшла від тих, кому я заважав. Ця заява обурила багатьох, тому що вона, м’яко кажучи, не правдива… Але я нікого не засуджую. Бог всім нам суддя.
Чи знімав Горук Федорука, а Федорук – Горука?
— Ви самі не називаєте прізвищ, але одна з версій вашого виходу зі «Свободи» – це те, що депутат-мажоритарник від Чернівців, обраний за підтримки «Батьківщини», екс-мер міста Микола Федорук ультимативно вимагав від лідера «Свободи» Олега Тягнибока «прибрати Горука»...
— Я чув такі розмови, але наскільки це серйозно – сказати не можу.
— Федорук після своєї відставки напряму звинувачував «Свободу» взагалі і Вас зокрема у тому, що фракція «Свободи» у Чернівецькій міській раді підтримала Партію Регіонів під час подолання вето міського голови, що відкрило шлях до припинення його повноважень.
— Не чув, щоб Федорук звинувачував мене. По-перше, я не депутат міської ради. По-друге, депутати голосували за подолання вето тому, що регламент міської ради, який хотів проштовхнути Федорук, не давав би «Свободі» можливості утворити свою фракцію (у «Свободи» три депутати у міськраді, а Микола Трохимович пропонував поріг у п’ять), і це значно обмежило б їх під час формування комісій та й взагалі роботи ради.
Проте хочу наголосити: це голосування не мало жодного стосунку до відставки Федорука. Більше того, «Свобода» за дострокове припинення його повноважень не голосувала. Щоб Свободу у чомусь не звинуватили, наші депутати взяли бюлетені і публічно їх порвали. А депутати від «Фронту Змін», які до того сорочку рвали за мера, у цей час сховалися десь у кафе – очевидно, їхні лідери не були впевнені у тому, як вони проголосують.
— Йдеться про інше – голосування «Свободи» в унісон з більшістю міськради, сформованою ПР і Фірташем, деморалізувало депутатів, які ще вагалися. Крім того, називалися конкретні суми, які Назар Горук нібито отримав за це голосування, та ще й не поділився з самими депутатами міськради від «Свободи», що й привело врешті-решт до Вашого виходу з партії...
— Будь-якого політика в Україні в чому тільки не звинувачують – навіть у співпраці з Аль-Каїдою (сміється). Я дурниці не коментую, а головною причиною відставки Федорука вважаю те, що він не хотів іти на контакт з депутатським корпусом міської ради. Причому йдеться не лише про «Свободу» – адже за відставку Миколи Трохимовича голосували люди з його найближчого оточення, його багатолітні соратники. Але й опозиція сама себе гризе, і такі звинувачення в бік «Свободи» йшли від наших нібито колег по опозиції. Давня проблема українців: гризня відбувається не тільки з ворогом, кожен хоче бути гетьманом.
— Але під час недавніх парламентських виборів Микола Федорук став не лише кандидатом від ВО «Батьківщина» по Чернівцях, а єдиним кандидатом від усієї Об’єднаної опозиції, куди входить і ВО «Свобода». Тому формально він має право на претензії до Вас, бо ще до закінчення виборів ви публічно назвали висунення Федорука «найбільшою помилкою» не лише «Свободи», але й усієї опозиції...
— Хочу ще раз наголосити: для мене важливі певні внутрішні принципи, яким має слідувати не просто людина, християнин, але й політик. Якщо у 2004 році Микола Трохимович відкрито підтримував кандидата у Президенти Віктора Януковича, якщо у 2010-му той же Микола Трохимович забороняв «Свободі» протести проти приїзду в Чернівці того ж таки Януковича уже як Президента – то яка має бути моя внутрішня особиста позиція?
Наголошу: рішення про підтримку Федорука прийняли в центрі, без жодних консультацій з місцевими парторганізаціями «Свободи». На мою думку, очевидно, що зараз Чернівецька область поділена між двома політичними кланами. З одного боку, це клан Яценюка, люди якого перемогли у двох виборчих округах під брендом «Батьківщини», з іншого – клан Фірташа, кандидати від якого виграли у двох інших округах як «регіонали».
— Ви висуватимете свою кандидатуру на виборах мера Чернівців, які можуть відбутися в цьому році? Які плани на майбутні місцеві вибори?
— Я ще не прийняв рішення, чи братиму в них участь.
Зі «Свободи» – з чистою совістю?
— Після парламентських виборів, які були успішними для «Свободи», в тому числі, і в Чернівецькій області (принаймні, партія отримала набагато більше голосів, ніж на місцевих виборах у 2010-му), куратором Чернівецької обласної організації ВО «Свобода» був призначений народний депутат Руслан Зелик з Івано-Франківщини. Ще одна версія Вашого виходу з партії – якраз конфлікт із цим своєрідним «комісаром Тягнибока»...
— У мене немає особистих конфліктів ні з ким у партії – в тому числі із Тягнибоком. Ще раз наголошу – я вийшов з цієї партії через свої принципи і ту роль, яку віддали «Свободі» на Буковині. Я поважаю багатьох свободівців, це порядні люди і патріоти.
— У січні цього року Ви були одним з лідерів акції протесту проти приїзду в Чернівці міністра закордонних справ РФ Лаврова. Після цього Вас викликали у прокуратуру. Потім справа заглохла, у якій стадії вона перебуває зараз?
— Справді, кілька місяців про розслідування ніхто не згадував. Але буквально через кілька днів після мого виходу зі «Свободи» слідство поновили, і мене викликали на допит. Поки що в статусі свідка, але ж всі розуміють, як легко у нас можна бути перекваліфікованим в обвинуваченого. Я думаю, влада просто намагається мене залякати як незручного політика.
— Раніше «вихідці» або виключені зі «Свободи», як правило, переходили в інші націоналістичні організації, ще більш радикальні. У Харкові це був «Патріот України», у Рівному – УНСО. Куди збираєтеся Ви?
— Я не збираюся вступати в жодну політичну партію. Проте я залишаюся в політиці, тому, можливо, я приєднаюся до якогось громадянського руху або створю новий. Скажу відверто: зараз є чимало пропозицій від різних політичних сил вступити до них і одразу отримати певну посаду, проте у найближчі роки я планую працювати з громадянським суспільством.
— Чи правда, що Ви намагалися зустрітися з Юрієм Луценком, але Ваші колеги по опозиції зробили все, щоб ця зустріч не відбулася?
— Я спілкуюся з різними українськими політиками, в тому числі і з найвищого ешелону, але тут дозвольте промовчати...
— Ви були на акції опозиції 18 травня у Києві?
— Ні. Я вже давно збирався провести тривалий час у монастирі, і нарешті мені це вдалося.
— Замолювали гріхи?
— (Сміється) Ну раз уже попутала якась нечиста сила, що став політиком… Хоча кожна віруюча людина має молитися за прощення своїх гріхів.
Православний націоналіст
— Для багатьох було великим здивуванням, коли Ви оприлюднили своє фото на тлі собору УПЦ Московського патріархату. При цьому ВО «Свобода» чітко визначилася зі своїми конфесійними уподобаннями – це УГКЦ в Галичині та УПЦ Київського патріархату в Україні загалом. Яка історія Ваших відносин з церквою?
— Я був трохи здивований такою реакцією. Раніше я жив поблизу храму Св. Параскеви (УПЦ КП), і ми з сім’єю ходили молитися до нього. Зараз ми живемо ближче до Свято-Духівського кафедрального собору УПЦ МП, і я не бачу нічого поганого у тому, щоб ходити до нього. Як віруюча людина, православний християнин, я вірю, що рано чи пізно Українська Православна Церква об’єднається і молюся за це. Нині це прагнення до об’єднання наростає і в УПЦ МП, і в УПЦ КП, і в УАПЦ, я це знаю спілкуючись з єпископами різних конфесій. Більше того, я скажу, що чимало «свободівців» ходить у храми Московського патріархату, деякі члени політради ВО «Свобода» підтримують УПЦ МП – здають приміщення в оренду і тому подібне.
Особисто я закінчив духовну семінарію УПЦ Київського патріархату. Так склалося, що я не став священиком, закінчив філософсько-теологічний факультет Чернівецького національного університету, викладав філософію. Тому мені дивно чути закиди щодо того, хто в який храм ходить. Це внутрішнє питання кожного. Розумний зрозуміє, а неосвічений засудить.
Я впевнений, що об’єднана Українська Православна Церква має стати фундаментом побудови справжньої Української держави. Якщо проаналізувати інші православні держави, наприклад, Росію, то там церква відіграє основну роль у державотворенні і культуротворенні.
Я знайомий з багатьма православними єпископами як Київського, так і Московського патріархату, і УАПЦ, і більшість з них мріють, що церква об’єднається. Єдиний чинник, який не дає об’єднатися, – це позиція влади, як у Росії, так і в Україні. Тобто політика заважає і тут.
— Але активісти «Свободи» неодноразово брали участь у міжцерковних конфліктах на боці УПЦ КП, і Тягнибок неодноразово робив заяви проти «Московської церкви»...
— Заяви Тягнибока були не проти Московської церкви, а проти конкретних дій конкретних священиків та ієрархів, які є антиукраїнськими. Більше того, думаю, відбувалися неодноразові зустрічі керівництва «Свободи» з високопоставленими представниками УПЦ МП. З іншого боку, моя позиція стосовно заяв Патріарха Кіріла щодо «русского міра» однозначна: він нам не потрібен, у нас є свій, український.
Проте наголошу: вибір церкви, як і вибір віри – це особиста справа кожної людини, в тому числі й політика. Але ми всі маємо молитися, щоб розкол в українському православ’ї був подоланий. Адже мабуть жодна країна в Європі так не розділена, як Україна: і за конфесійною, і за мовною, і за культурною ознакою. І я вірю, що єдина Українська Православна Церква буде здатна подолати цей розкол.
— Чернівецька єпархія УПЦ МП має славу однієї з найконсервативніших. Не було претензій з боку ієрархів та священиків – мовляв, чого до нас у храм приходить людина, яка очолювала протести проти приїзду Патріарха Кіріла?
Я ще раз підкреслю, що нормально спілкуюся з представниками усіх православних церков. Відверто кажучи, були претензії з боку деяких священиків щодо моїх націоналістичних поглядів, але це лише їхня приватна позиція. Владики Онуфрій і Мелетій високодуховні люди, вони піклуються за душу і, переконаний, вони теж патріоти своєї держави.
«Свобода» – перспективна партія, до якої багато запитань
— Ви вже говорили, що Україна розколота за конфесійною, мовною, культурною ознакою. Чи не вважаєте Ви, що всіма своїми діями «Свобода» лише посилює цей розкол?
— Я не згоден з таким твердженням. «Свобода» – це перша політична сила з чітко визначеною ідеологію, яка здатна побудувати нову Україну на засадах патріотизму і відстоювати інтереси держави. Хоча певні дії «свободівців» я вважаю помилкою.
Наприклад, коли на 9 травня у Тернополі вони не пускали радянських ветеранів з червоними прапорами покласти квіти до солдатських могил, – я це не сприймаю. Головне, щоб ці прапори не висіли на державних установах, бо це порушення закону і моральних норм. А хочуть ветерани ходити з червоними прапорами – та нехай хоч обмотаються ними. Я вважаю, що такі сутички «Свободу» маргіналізують, – бо вже навіть у Західній Україні не подобаються ці «бійки з дідами», яких все одно не переконаєш.
Мені здається, треба активніше працювати в інформаційній сфері, створювати документальні фільми, де показувати, що комуністична система була насправді злом – в тому числі для цих дідусів-ветеранів. І це було б значно ефективніше, ніж черговий репортаж російських ЗМІ про те, як «свободівці» ламають червоні прапори і б’ють старших людей. Я підтримую думку Андрія Іллєнка, яку він недавно висловив в інтерв’ю: «Свобода» повинна вирости з «коротких штанців» та не асоціюватися виключно з гаслами «Слава Україні!». Це не критика, а просто порада.
— Ви досі вважаєте «Свободу» перспективною політичною силою?
— Так, і я готовий допомагати «Свободі» і стимулювати її, в тому числі, шляхом критики. Наприклад, я не розумію, чому «Свобода» так мляво поводить себе у Чернівецькій області, це стосується і акції «Вставай, Україно!» Ті люди, які стоять на сцені поряд з Тягнибоком, в більшості своїй останні двадцять років вже були при владі в різних іпостасях. Вони називають себе то демократами, то лібералами, то патріотами, і циклічно одні й ті самі люди приходять до влади.
У мене надія була саме на «Свободу», як на нову живу кров, яка могла цих «політичних буржуїв» посунути, в тому числ, і кулаками, – але цього, на жаль, не відбулося. Сьогодні у мене і в людей дуже багато запитань до «Свободи».
Наприклад, коли відбулося так зване «виїзне засідання» Верховної Ради, тоді всі чекали, що Тягнибок візьме відповідальність на себе, вийде і заявить: «Я очолюю національно-визвольну боротьбу! Люди, піднімайтеся, всі на Київ!» Якби він це сказав – він був би наступним Президентом, а «Свобода» стала б домінуючою політичною силою в Україні.
— Але в політикумі побутує думка про те, що виведення Тягнибока в другий тур Президентських виборів вигідне саме нинішній владі...
— Таку інформацію якраз і поширюють люди, які стоять поруч з Тягнибоком на одній сцені. Вони хочуть його погубити як політичного конкурента. Я думаю, що він це вже розуміє, але поки що не знає, як відійти від них.
— Тобто Ви вважаєте, що Тягнибок у другому турі переможе Януковича?
— Якщо він буде діяти і не буде оглядатися на своїх «союзників» по опозиції – так. Я готовий його в цьому підтримати.
0 коментарів